DytSadok.info

Кабінет практичного психолога

Впродовж 2022-2023 навчального року психологічна служба Зорянського ЗДО ясла-садок виконала:

Діагностична робота:

Обстеження пізнавальної сфери дітей середнього дошкільного віку(методики «Четвертий зайвий», «Пройди через лабіринт», «Запам'ятай та назви», «Постав крапки») - 29 дітей середнього дошкільного віку.

Обстеження особливостей розвитку пізнавальної сфери дітей старшого дошкільного віку(методики «Склади картинку», «Доріжки», «Упізнавання малюнків», «10 слів», «Назви одним словом», «Скажи навпаки»)-35 дітей.

Діагностика психологічної готовності дітей старшого дошкільного віку до навчання в школі(47 дітей старшого дошкільного віку):

«Філіппінський тест» (ступінь морфофункціональної зрілості організму);

Вправа «Перемога» і «Ріжки»(ступінь окостеніння кістяка ведучої руки);

Зміна зубного ряду;

«Тест руки»(автор Безруких Мар’яна) функціонування тім’яно-потиличних відділів кори головного мозку;

Визначення рівня розвитку дрібної моторики руки(за результатами аналізу письмових вправ);

Визначення рівня розвитку короткотривалої зорової пам’яті за тестом «Запам’ятай малюнки»;

Визначення рівня розвитку короткотривалої слухової пам’яті «Запам’ятай і повтори слова»;

Визначення рівня розвитку стійкості, концентрації та розподілу уваги за тестом «Коректурна проба»;

Визначення рівня розвитку наочно-образного мислення «Четвертий зайвий»;

Визначення рівня розвитку словесно-логічного мислення за тестами «Послідовність подій»(А.Бернштейн) та «Комбінаторика»;

Визначення рівня розвитку довільності поведінки за методикою «Графічний диктант»(Ельконін Д.Б.);

Визначення мотивації до навчання (за Гінзбург М.Р.).

Опитування батьків майбутніх першокласників за анкетою «Чи готова дитина до школи?» - 33 батьків опитано.

З педагогами закладу була проведена методика визначення рівня нервово-психічної напруги (Немчин Т.А.) 11 травня 2023 року. Опитувальник призначений для вимірювання ступеня вираженості нервово психічної напруги (НПН)-21 педагог.

Корекційна та розвивальна робота

Молодший дошкільний вік-адаптаційні заняття (жовтень-січень) за програмами «Сходинки»(автор Л. Стреж), «Здорова дитина-щаслива родина»(автор Т. Прищепа).

Середній дошкільний вік-розвивальні заняття за програмами «Психологічні перлинки для кожної дитинки»(автор Н. Сидоренко), «Програма корекційних занять»(автор Т. Червонна). Термін проведення- листопад-травень.

Старший дошкільний вік-розвивальні заняття за програмою «Програма роботи з майбутніми першокласниками»(автори-упорядники Дьякова В.Д та Железняк А.В.) Термін проведення- листопад-травень.

Показове індивідуальне корекційне заняття з вихованцем із ООП.

Профілактична та просвітницька робота:

Формування стресостійкості педагога. Заняття з елементами тренінгу та МАК.

Попередження емоційного вигорання. Арттерапевтичне заняття «Новорічна ялиночка».

Консультація для педагогів на тему «Психопрофілактика насилля в дитячих колективах»(доповідь, презентація, рекомендації для батьків і педагогів «Поради керування гнівом у дітей»).

Семінар для педагогів на тему «Протидія булінгу в закладі освіти»(доповідь, презентація).

Інформаційне повідомлення «Мобінг»(доповідь, відео «Мобінг на роботі» від PRAVOKATOR).

Участь в організації та проведенні круглого столу «Емоції дитини»(співпраця методичної та психологічної служб закладу)

Самоосвітні заходи:

Участь у тренінгу «Основні принципи психологічних послуг постраждалим від домашнього насильства та насильства за ознакою статі» в м. Рівне. Організатори: Фонд народонаселення ООН(UNFPA), за підтримки Ministry for Foreing Affairs of Finland.(17-18 квітня 2023 року).

Участь в онлайн-курсі «Основи корекційної діяльності в закладах освіти» 15 жовтня 2022 року – 8 квітня 2023 року 24 заняття; всього: 60 годин (2 кредити) Автори і ведучі: Інна Панкратова – практичний психолог вищої категорії з 19-річним досвідом роботи в освітніх закладах, в тому числі і з дітьми з особливими освітніми потребами, тренер освітніх програм.

Богдана Смаль - практичний психолог (фахівець-консультант) КУ Інклюзивно-ресурсного центру; постійний спікер симпозіумів та конференцій з інклюзивної освіти; розробник програм та дидактичних матеріалів для осіб з ООП; пройшла навчання та активно впроваджує міжнародні методики WISC-IV, Leiter-3,Conners-3, РЕР-3, CASD тощо.

АДАПТАЦІЯ ДИТИНИ ДО ДИТЯЧОГО САДКА

Цей процес триває в одних малюків довше, в інших – швидше. Усе залежить від особливостей дитини. Однак те, що дитину потрібно адаптувати до нового соціального режиму – твердження однозначне.

Першочергова порада: мамам, які записали малюка у дошкільний заклад, краще не поспішати з виходом на роботу, адже ще невідомо, чи адаптується дитина до нових умов. Окрім того, спілкування зі значно більшою кількістю людей, ніж раніше, може призвести до того, що малюк почне частіше хворіти. Це тимчасове явище, але деякий час воно не даватиме увійти у нормальний робочим режим.

Прихід до дитячого садка — перший серйозний етап соціального життя дитини. До цього вона спілкувалася тільки з членами родини, сусідами або з тими, кого дорослі запрошували додому. Практика свідчить, що цілеспрямована підготовка дітей до дошкільного закладу допомагає попередити виникнення труднощів адаптації.

Адаптація– це пристосування організму до нової ситуації, а для дитини дитячий садок, поза сумнівом, є новим, ще невідомим простором, із новим оточенням і стосунками. Адаптація (з лат. «пристосування») – процес призвичаєння організму, що відбувається на різних рівнях: фізіологічному, соціальному, психологічному. Адаптація – активне засвоєння прийнятих у суспільстві норм і оволодіння відповідними формами спілкування й діяльності.

Чи у всіх дітей однакова поведінка при вступі в садок? Ні. Одні діти впевнені, вибирають гру, йдуть на контакт із дітьми й дорослими, інші – менш упевнені, більше спостерігають, деякі – виявляють негативізм, небажання йти в групу, відхиляють усі пропозиції, бояться відійти від батьків, голосно плачуть.

Причини такої поведінки різні: це і відсутність режиму вдома, й невміння гратися, й не сформованість навичок самообслуговування. Однак основна причина – недостатній досвід спілкування з однолітками та дорослими.

Процес пристосування (адаптації) до дитячого садка проходить індивідуально. Середній строк адаптації дітей раннього віку – 7-15 днів, молодшого дошкільного віку – 2-3 тижні, старшого дошкільного віку – 1 місяць.виникнення у дитини стійкого «адаптаційного синдрому» свідчить про її неготовність до виходу із сім’ї.

Виокремлюють такі ступені адаптації:

· Легкий – поведінка дитини нормалізується (протягом 10 – 15 днів) – фізіологічна, природна адаптація;

· Середній (протягом 15 – 30 днів) – дитина худне, хворіє, але не важко, без ускладнень;

· Важкий (триває від 2 місяців і більше) – патологічна адаптація.

Виходячи з цього, виокремлюють три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.

Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Такі діти комунікабельні, самостійні, спілкування батьків із ними доброзичливе.

Друга група – малюки, котрі адаптуються повільніше і важче. Поведінка нестала. Зацікавлення грою змінюється байдужістю, вередуванням. Малятам бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Діти малоініціативні, менш самостіні, дещо можуть робити самі але здебільшого залежать від дорослого. З боку батьків простежується нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, привітні звертання змінюються криком, погрозами або збільшенням вимог.

Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового оточення. Вони зазвичай несамостійні, швидко втомлюються, ігрові навички не сформовані. У досвіді таких дітей – прояви авторитарності, жорстокості (чи навпаки – зайвої поступливості) з боку дорослих, що спричиняє страх, недовіру до вихователя або повне ігнорування його та інших дітей. Сон і апетит погані або зовсім відсутні. Діти часто хворіють, що ще більше вповільнює звикання до нового оточення й до нових вимог.

Щоб процес адаптації не затягувався, необхідно:

· Давати позитивні настановлення, підтримувати бажання дитини йти в садок;

· Дитина має відчувати повне розуміння між батьками та вихователями, тоді вона швидше звикає;

· У перші дні – короткочасне перебування у групі – 1-2 години;

· Наблизити домашній режим до садкового;

· Утримуватися від шумних масових вистав, або зменшити емоційне навантаження;

· Навчати навичок самообслуговування (одягання, умивання, складання іграшок).

Головною педагогічною умовою успішної адаптації дитини до дитячого садочка є єдність вимог до малюка в сім’ї та дитсадка. Правильна поведінка рідних у період адаптації дуже важлива, педагоги повинні надати рекомендації батькам:

· Дитині потрібно говорити, що вона вже доросла;

· Не залишати дитину на цілий день у групі;

· Гуляти на майданчику після відвідування садка;

· Давати із собою улюблені іграшки;

· Повідомляти вихователя про особливі звички дитини;

· Придумати ритуал «прощання» й обіграти його вдома;

· Зустрічати дитину з посмішкою;

· Розповідати якомога більше позитивного про садок;

· Підтримувати самостійність дитини вдома.

( Джерело інформації – Ясінська Х. Адаптація дітей раннього віку до перебування в ДНЗ// Психолог дошкілля. – №4(21).

СПОСОБИ РОЗВИТКУ ПРИВ’ЯЗАНОСТІ МІЖ БАТЬКАМИ ТА ДІТЬМИ НА РІЗНИХ ВІКОВИХ ЕТАПАХ.

Прив’язаність – це можливість «доносити» дитину в символічній «утробі» в період, коли відбувається її психологічне дозрівання. Це, так би мовити, «психологічна пуповина», що зв’язує матір/тата та дитину. Вона є захистом від зовнішніх стресів, дозволяє серцю дитини залишатися чутливим, створює простір для становлення особистості, закладає безпечний тил, який дає сміливість для різноманітних починань і визначає тих, кого слухатиметься дитина, за ким слідуватиме й до кого звертатиметься за розрадою.

ВІД НАРОДЖЕННЯ ДО 1 РОКУ: ПРИВ’ЯЗАНІСТЬ ЯК ФІЗИЧНА БЛИЗЬКІСТЬ.

Формується через органи відчуттів. Їх у людини п’ять: зір, слух, смак, нюх і дотик.

Правило 1: «Сам по собі ти жити не можеш. Якщо поруч буде дорослий, який зможе про тебе подбати, готувати, зігрівати, ти виживеш. Якщо ні, то в цьому житті для тебе немає місця».

Правило 2: «Борися за увагу дорослого за будь-яку ціну».

Протягом першого року життя дитина зберігає близькість із матір’ю або батьком через відчуття фізичної близькості, завдяки тому, що бачить їхні обличчя, чує їхні голоси, відчуває дотики, запахи й смаки.

Що мають робити батьки, щоб формувалася надійна прив’язаність?

■посміхатися до дитини;

■дивитися їй у вічі;

■повторювати гуління за немовлям;

■годувати грудьми або з пляшечки, тримаючи на руках або на колінах;

■дозволити брати щось зі своєї тарілки, щоб «погодувати маму чи тата»;

■носити на руках і/або в слінгу;

■грати в «Ку-ку»;

■«катати на шиї» (коли дитина навчиться сидіти);

■обійматися;

■робити масаж;

■лоскотати бородою (тата) чи волоссям (мами, тата);

■цілувати щоки й пупок;

■«кусати» п’яти і долоньки;

■разом спати, наприклад, мати спільну «сієсту» вдень (батьки можуть не спати, просто полежати, обійнявшись із малюком);

■класти на мамин/татів живіт під час денного сну;

■разом купатися у великій ванні;

■співати пісень;

■слухати разом музику;

■танцювати разом;

■розглядати одне одного в дзеркалі;

■читати вірші та інші тексти з різними інтонаціями, що позначають різні емоції;

■розглядати разом довкілля, картинки, книги;

■займатися будь-якими хатніми справами з малюком на руках;

■гладити своє обличчя руками дитини;

■торкатися обличчя дитини;

■іще багато чого іншого...

ВІД 1 ДО 3 РОКІВ:ПРИВ’ЯЗАНІСТЬ ЯК БАЖАННЯ БУТИ СХОЖИМ; НАСЛІДУВАННЯ, МОТИВАЦІЄЮ ЯКОГО Є БАЖАННЯ БУТИ ПРИНАЛЕЖНИМ ТА ВІРНИМ.

На цьому етапі життя дитина прив’язується до дорослих через схожість із матір’ю та батьком. Це є двигуном оволодіння мовою – дитина намагається говорити так, як ті, до кого вона прив’язана. Отже, батьки формують дитину за своїм образом та подобою.

У дитини поступово розвивається здатність прив’язуватися за допомогою імітування тих, кого вона любить. Саме тому вона намагається бути схожою на них: поведінкою, інтонаціями, інтересами.

На третьому році життя дитина усвідомлює, що найкращий спосіб зберігати близькість із батьками – це «володіти» ними. «Моя мама», «мій тато», – каже дитина, висловлюючи прив’язаність, слухаючись і стаючи на бік батьків. Так з’являється бажання володіти тим, хто є значимим; можуть виникати ревнощі.

Що мають робити батьки, щоб формувалася надійна прив’язаність. Усе, що батьки робили для дітей від народження до 1 року, а також:

■скласти разом список продуктів із картинками;

■взяти з собою до магазину;

■катати у возику, а з часом довіряти штовхати візок;

■передавати продукти, щоб малюк складав їх у візок і діставав із візка на касі;

■дати нести маленький пакет із продуктами, «як мама/тато»;

■дозволяти дитині допомагати вам діставати продукти й складати у холодильник;

■залежно від роду діяльності батьків пограти у «Мама/тато працює… (ким)»;

■давати дитині приміряти та поносити батьківський одяг;

■носити подібний до батьківського одяг маленького розміру;

■носити схожі аксесуари: намиста, шкарпетки, шарфи;

■дозволяти мити посуд: полоскати виделки або посуд, що не б’ється;

■дозволяти допомагати в приготуванні простих страв: засипати кашу в каструлю, відміряти склянками воду, посолити;

■залучати до випікання ласощів: нехай допоможе змішати інгридієнти або поліпить чи виріже печиво;

■залучити до сортування білизни чи завантаження її в пральну машину;

■дати натиснути кнопку запуску пральної машини;

■подарувати маленький рюкзак чи сумку;

■разом мити машину;

■дозволити дитині посидіти на водійському місці за кермом, де «зазвичай сидять дорослі», дозволити натискати на кнопки;

■копатися в городі (хоч б на підвіконні);

■вирощувати різні їстівні трави з насіння і стежити за тим, як вони ростуть;

■малювати разом «пальчиковими» фарбами чи просто руками;

■розмальовувати одне одному обличчя (є спеціальні набори фарб для цього), наприклад, можна розфарбувати одне одного в клоунів;

■хвалити;

■навчити махати у віконце, проводжаючи працюючих батьків (бабусю, гостей);

■придумати «тільки наш із тобою секрет, який ми нікому не розповімо»;

■придумати умовний знак, який буде зрозумілим лише для вас;

■будувати «барліг» за допомогою диванних подушок, ковдри, стільців та інших підручних матеріалів; створити там безпечне місце;

■гратися в сюжетно-рольові ігри;

■займатися разом ремонтом або складанням чогось, давати погратися інструментами: що-небудь покрутити або чимось постукати;

■робити разом із дитиною подарунок або листівку для мами (тата), бабусь, друзів сім’ї; ■дозволити бігати між батьками (особливо це добре, якщо з кимось із батьків потрібно розвинути чи покращити прив’язаність): тато сидить навпочіпки з одного боку кімнати, а мама – з іншого; дитина біжить у розпростерті руки тата, той її ловить із радістю, говорить ніжні слова, а потім мама чекає дитину з розпростертими руками;

■грати в «Сліди на піску (на снігу)»: першим іде тато, потім мама, потім дитина по батьківських слідах; або перший тато залишає сліди на піску, а мама тримає дитину за ручку, і дитина робить великі кроки по батькових слідах («Який наш тато великий!» або «Ти як мама йдеш!»);

■митися одним шампунем, намащувати кремом щічки, ручки й ніжки;

■малювати працюючим мамі чи татові на роботу смішні картинки, щоб вона/він не сумували там;

■разом зробити щось «страшне», наприклад, сходити в парк розваг і разом сфотографуватися поруч із динозавром, а потім разом «заспокоюватися»;

■тримати довгий зоровий контакт, «посміхатися очима»;

■грати в «Дзеркало»: батьки починають відображати дитину – копіювати те, що робить вона, намагаючись копіювати не тільки дії, а й емоції, тобто дивитися на світ очима дитини;

■сердитися жартома: хапати, кусати й лоскотати, показувати інші подібні способи, як справлятися з роздратуванням;

■ховатися разом від мами/тата під ковдрою, а коли знайдуть – обійматися;

■іще багато чого іншого…

ВІД 3 ДО 6 РОКІВ: ПРИВ’ЯЗАНІСТЬ ЯК ПОТРЕБА ОТРИМАТИ СХВАЛЕННЯ, ВІДЧУТТЯ ЗНАЧИМОСТІ ТА ЦІННОСТІ СЕБЕ, ЯК НЕОБХІДНІСТЬ ЕМОЦІЙНОї ТА ПСИХОЛОГІЧНОї БЛИЗЬКОСТІ.

На четвертому році життя дитина хоче бути особливою та важливою для своїх батьків, оскільки тепер вона відкриває для себе, що близькими є не всі люди, а що є «свої», дорогі й цінні для нас. У сучасному світі діти не завжди прив’язуються глибоко, особливо якщо вони травмовані занадто довгою або регулярною розлукою чи усвідомлюють, що вони не важливі й не особливі для тих, до кого вони прив’язані.

Якщо існують умови для поглиблення прив’язаності, на п’ятому році життя зв’язок із батьками стає безумовним. Дитина віддає батькам своє серце, в найрізноманітніші способи висловлюючи свою любов. Співає пісень про кохання і малює сердечка. Це прояви прив’язаності за допомогою емоцій. Настає час, коли дитина фізично готова розлучатися з тими, хто дорогий та цінний для неї, без істотної шкоди для її психіки. Коли ж серце дитини не належить батькам, вони ніяк не зможуть вплинути на розум та поведінку дитини. Дитина без прив’язаності відмовлятиметься слухатися батьків.

Якщо все відбувається як належить, на шостому році життя дитина почне ділитися з батьками подробицями свого внутрішнього світу – своїми секретами, потаємними бажаннями та переживаннями. Отже, для того щоб ми могли виростити дітей такими, якими ми хочемо їх бачити, вони повинні бути до нас міцно прив’язані. Для поступового розвитку автономії дітей необхідні динаміка та поглиблення прив’язаності.

Що мають робити батьки, щоб формувалася надійна прив’язаність?

Все, що батьки робили для дітей від народження до 3 років, а також:

■давати відповіді на численні запитання малюків;

■floortime, або гра на підлозі, коли мама або тато повністю належать дитині;

■якщо у вас більше однієї дитини, приділяти індивідуальний час для кожної, щоб усім дісталося трохи одноосібного часу з кожним із батьків;

■із старшими дітьми робити «вилазки» в магазин, кафе, парк, на каток, у кіно, на футбол, у гараж, на риболовлю (інші розваги, популярні у вашій родині);

■розділити з дитиною своє хобі;

■взяти дитину з собою на роботу (якщо це можливо);

■дозволяти злитися, допомагати «випустити пар»;

■ліпити сніговиків і будувати снігові фортеці;

■валятися на дивані;

■обійматися всією сім’єю;

■ритмічно стукати по чомусь дзвінкому;

■ховатися в «будиночок» під ковдрою;

■співати разом під караоке;

■разом малювати, ліпити, робити щось творче;

■спільно прикрашати будинок до свята;

■пускати й лопати мильні бульбашки;

■танцювати разом під музику (танцювати під музику, яку грає дитина на барабані, бубні, брязкальці та ін.) або під спів батьків;

■дозволяти дитині годувати, поїти маму чи тата (мити її, мастити кремом, зачісувати, чистити зуби і т.д.);

■гратися в тактильні ігри (наприклад, «Баранбаран, буц!»), пальчикові;

■катати дитину на спині чи робити «літачок»;

■ігри на колінах (наприклад, «у ямку бух!»);

■гойдати на нозі;

■дати походити на ступнях батьків;

■робити разом зарядку; стрибати на гімнастичному м’ячі;

■гойдатися на гойдалках і спускатися з гірки з дитиною на руках;

■закопувати одне одного в пісок чи сніг і обов’язково відкопувати;

■грати в «Повтори за мною» (можна перед дзеркалом, коли дитина показує рух, а мама/тато повторює, і навпаки);

■разом плавати, пірнати, дивитися одне на одного під водою, плавати на маминій або татової спині;

■«складати цьомики в кишеньку»: при розставанні «покласти» в кишеню до дитини свої «поцілунки» і пояснити, що коли стане сумно, то потрібно витягнути «поцілунок» і прикласти до щічки;

■грати в хованки;

■грати в розставання і зустрічі;

■попросити допомогти зібрати на стіл;

■дати дитині в руки совок і щітку;

■довірити поливати вазони;

■сміятися з дитиною, особливо над її жартами;

■одягати дитину та годувати, якщо вона просить (навіть якщо вона вміє це робити);

■позитивно реагувати на друзів та захоплення дитини (якщо є якісь причини, чому ви щось прийняти не можете, то дуже детально пояснюйте, чому так);

■малювати листівки родичам, які живуть в інших містах, надсилати їх поштою та чекати на відповіді;

■розглядати сімейний фотоальбом;

■шукати маму й тата на групових фотографіях;

■розглядати разом фотографії, на яких дитина була маленькою;

■розповідати історії про те, як дитинки ще взагалі не було та всі чекали її народження;

■дзвонити татові (мамі) на роботу (можна зробити традицією дзвонити раз на день у певний час).

Підготувала практичний психолог Кузьмич О.О. за матеріалами курсу «Батьківство без стресу».